Брати Гадюкіни: Не слід руйнувати легенди юності, або Дуля для нинішньої сірості

серія «Рок-легенди України»

Брати Гадюкіни особливого представлення не потребують: на їхніх дотепно насмішкуватих і водночас пророчих наспівах зросло ціле покоління. Не буде перегином сказати, що власне від «Гадів», принаймні від них в тому числі, веде своє літочислення новітня українська сцена. Хоча нині гурту як такого не існує, справа його живе: в цьому році видавництво «Атлантік» зробило святу справу: вперше в житті видало на компакті направду культовий співаник Братів Гадюкіних «Всьо Чотко!». Якщо взяти до уваги, що поряд з тим було перевидано плиту «Щасливої Дороги!» і випущено збірку Братів у серії «Рок-легенди України», то привід погомоніти з колишніми учасниками цієї славетної ватаги - Ігорем Мельничуком та Павлом Крахмальовим - знайшовся неабиякий.

Насамперед про гризоту: чому так довго видався на дискові альбом «Всьо Чотко»?
Ігор Мельничук: Раніше ми співпрацювали з фірмою «Караван CD», яка трошки затягнула час. Трошки - це років так на сім. До нас постійно надходили запити видати цей альбом від різних компаній, але ми витримали тих сім років, так би мовити зріли. Вірніше, ми витримували радше не комерційну, а товариську позицію, мовляв, якщо людина хоче випустити, але в цю мить не може, то ми їй дамо шанс. Через сім років цей ліміт часу скінчився і за місяць після закриття «кредиту» нашого терпцю сталося те, що мало статися: диск вийшов.

Однак на касетах свого часу «Всьо Чотко!» виходив. Дискове видання чимось відрізняється від касетного?
І.М.  Касетного якого року?

О! А скільки ж їх було?
І.М.  Касетних випуски було два. Мастер-диск першого варіанту був втрачений. Щоб його не шукати і не відновлювати, ми вирішили записати альбом по-новому. Як то інколи буває: письменник спалює в «припадку» рукопис, а потім знов пише майже те саме. Щось подібне сталося і в нас. Ясно, що пізніший запис відрізняється від першого, бо неможливо увійти в одну й ту ж саму річку двічі. Ми навіть не намагалися досягти того самого звучання, яке було першого разу. В першому варіанті багато було «комп'ютерів», тож ми переписали те все наживо.

І в якому році стався той перезапис?
Павло Крахмальов: В п'ятому. В одна тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятому. В нас був виділений студійний час на новий альбом «Щасливої дороги». Коли ми записали всі нові пісні, то залишилося кілька годин, щоб всім зібратися й заграти. Власне, так і був записаний, точніше переписаний «Всьо Чотко!». Чим він нам більше подобається, це тим, що ми всі в студії сиділи, дивилися одне на одного. Кузя (Сергій Кузьмінський) переспівав вокал. Відбувалося то все на студії «Комора», а режисером виступив наш добрий друг і добрий спеціаліст Володя Лещенко. Ми роботою були задоволені: скоро і якісно.

Після того «скоро і якісно», вносилися ще якісь доповнення і зміни до запису?
П.К.  Все ж таки минуло сім років, змінилися загальна естетика звуку, тож ми мали втрутитися в палітру звуку, бо альбом виходить зараз і вухо слухача звикло вже до новітнього звучання. Тому ми вирішили втрутитися в ту «палітру», щоб її зрівняти із сучасним саундом, який лунає з радіо, бринить в сьогоднішніх альбомах.
І.М.  Я пригадую, коли з'явилися перші компакти, а до того я слухав тільки вініли й бобіни, то я не міг ті диски слухати, настільки в них гострий звук. І до нині це залишилось. Але час диктує свою естетику звуку, пересічний слухач вже звик до цієї гострості, тож і ми так само йдемо на повідку в моди.

На Заході зазвичай, коли альбом перевидається, до нього обов'язково включається якийсь додаточок, щоб заохотити людину купувати перевидання. Ви не мали бажання вставити чогось такого, чого нема в класичному «Всьо Чотко!»?
І.М.  В нас була мастер-плівка з піснею, яка ніколи світ вже не побачить. Це був трек, за яким я дуже жалкую: називався «Заповіт», в стилі а ля Джіммі Гендрікс. Він би міг стати цим бонусом, але мастер-плівка у свій час не була викуплена, і коли ми намагалися взнати про її долю, нам сказали, що вона втрачена. Можливо, через те, що існувала ця пісня ми і не робимо жодних бонусів, бо «Заповіт» був би досить актуальний нині за багатьма показниками.

А чи є ще мастер-копії у Братів Гадюкіних, які ніде допіру не видавалися, але які можна буде колись випустити?
П.К.  Творчу Історію, якщо можна так сказати, Братів Гадюкіних, постійно переслідувала така доля, що все, що не робилося б, не знімалося б і не записувалося б - воно зажди десь зникало. На сьогоднішній час не існує ні концертних записів, за винятком того, що було видано на плиті «На!Живо», ні кліпів, ні картин, ні фотоплівок… Напевно, так траплялося тому, що ми не ставилися до свого набутку досить серйозно, а аж сьогодні слухач підказав, що це може здатися цікавим, а тоді ми того не знали. Ось так і вийшло, що матеріали хтось поцупив, хтось подер, хтось розмагнітив, хтось затер, хтось ще шось зробив, і воно втекло у забуття.

Тобто у випадку, якщо ви захочете видати DVD, то у вас навіть і матеріалу на нього не набереться?
І.М.  Можливо й набереться. Знову ж таки треба шукати. Свого часу нас знімав фестиваль «Червона Рута», ті записи досить якісні і на сьогоднішній день. А все решта - то мабуть, на рівні домашнього відео.
П.К.  Зрештою, якщо можна видати DVD десь на 25 хвилин, то ми видамо.
І.М  Та й п'ять на видамо! (лукаво пересміхуються)

Нині у вас досить відома студія звукозапису…
П.К.  Так, «Гадюкіни Рекордз». Ми власне не хотіли, щоб використовувалася повна назва.
І.М.  Чесно кажучи я взагалі пропонував різні назви, а ля «Вілледж піпл», щось таке без пафосу, але нас постійно називають «Гадюкіними», то так і прижилося. Зараз ми створюємо ще одну структуру, яка покликана допомагати молодим починанням в різних стилях, аж до народної та академічної музики, але «правильним» людям. Не те, що ми постаріли духом, навпаки: нині у нас є відповідні зв'язки, досвід і на час треба дивитися по-новому. Ця наша структура називатиметься можливо «До-ре-мі До-ре-до», що на говірці музикантів означає, пардон, «fuck off». Мається на увазі fuck off всій тій нинішній сірості. І річ не в тому, що зараз модно бути «альтернативним», просто хтось мусить просувати й нормальну музику.
П.К.  Якщо говорити про сьогоднішній час - це я вже серйозно кажу (посміхається) - ми пройшли до висновку, що всі здобуття, які ми маємо від освіти, життєвого досвіду, ми якось сором'язливо не використовували. А спостерігаючи за деякими українським ефірами, «ґреммі», не можна просто так, не по-громадянському ставитися до українського шоу-бізнесу, щоби не втручатися в окремі моменти. Бо ця сірість, кіч, дуже серйозний кіч, він забиває славетну українську культуру. Як громадяни, вибачте за гучні слова, але ми вже не можемо на кухні говорити про те, як погано живеться в шоу-бізнесі і чого не вистачає. Треба своїми діями щось робити, щоб не соромно було… вмерти одного гожого дня (либиться).
І.М.  Та мені і так не соромно (сміється)

У вас є студія. Є розуміння суті справи. Є досвід. Ви не хочете знову зібратися разом? І видати на гора щось таке, щоб всі аж облизнулися?
І.М.  Те, що Гадюкіни не будуть працювати разом - ми вирішили давно. Час змінює людей, і виходити подібно до різних перестарілих західних «рок-звйозд» ми би не хотіли. П'ятнадцять років назад ми були, даруйте за порівняння, як Beatles: за нашої появи на сцені дівчата починали верещати, ми були молоді і симпатичні, в нас була неповторна аура, харизма, цей секс. Зрештою, група і повинна бути такою. Виходити нині на сцену? Для чого? Нагадувати нашому поколінню, як вони постаріли, чи що?

Тобто мова про возз'єднання Братів Гадюкіних чи запис нового альбому категорично не йде?
І.М.  Я гадаю - так. Наприклад, я особисто дуже люблю Led Zeppelin. Але на їхньому місці останнього альбому я б не випускав. Гурт через певні причини втратив свій посил, ті риси, про які я згадував вище. Справа навіть не в сексуальній привабливості, ні. Я до «цепелінів» ставився з великою поштивістю. Послухавши останню плиту, я зрозумів, чому я їх не долюблював. Я впевнений, що ми ще раз не зможемо зайти в ту саму воду. Це по-перше. По-друге, наш колишній вокаліст Сергій Кузьмінський, якого ми всі шануємо, займається сьогодні транс-музикою. Я теж люблю транс, але робити «трансових» Гадюкіних - це ж смішно. Можна просто, без групи, робити трансові треки, які ми собі інколи і робимо: Сергій у Москві, ми в Києві. Ми змінили своє ставлення до музики. Рівнятися на людей, які зупинилися, скажімо, на Deep Purple взірця якогось там 1974 року, а все решта - лайно? Ми рухаємося з часом, а він диктує іншу музику.
П.К.  В нас є молодий товариш, який час від часу підкидає нам музичні видання з нинішніми фотографіями наших корифеїв, коли нам було років по 18. Чесно кажучи, я б не хотів, щоб хтось друкував подібним чином наші фото, бо спозираючи на ті сучасні знимки розумієш, як руйнується твоя легенда юності. Власне, зберегти той молодечий стан душі, щоб люди зберегли свою молодечу фантазію, мрію - ось що важливо. Навіть з цього боку не хотілося б вертатися до відродження групи.
І.М.  Або інший приклад, Пітер Ґебріел. Спочатку він був в Genesis, які робили правильний арт-рок. Потім він вийшов з гурту і почав робити, можливо, простішу, більш доступну, але зовсім іншу музику і показав, що може її творити нічим не гірше, ніж коли то робилося у складі Genesis. Може, то за круте порівняння, але ми б хотіли теж робити іншу музику: ось тоді ми робили одне, а зараз інше. Нині я вже не можу однозначно сказати, який Ґебріел - ранній чи пізній - є кращий, а який гірший.

Що значить «ми хотіли би»: значить ви все ж збираєтесь щось нове творити?
І.М.  А ми і робимо.

Чого ж тоді тої музики ніхто не чує?
І.М.  Щоб бути незалежним - потрібен час. На створення своєї студії в нас пішло 4 роки. Я не кажу, що вона досконала, але тепер в нас є незалежна студія, на якій ми робимо треки. За якийсь час вони будуть представлені.
П.К.  Це по-перше. А по-друге, має бути час, щоб нам самим не було соромно сказати, що ось цю композицію ми можемо випустити на люди.
І.М.  Ми не хотіли б поспішно, як то зараз модно, створити «Гадюкіни-2», «Гадюкіни-3» і поїхати з тим заробляти гроші.

В якій стилістиці робляться ваші нові награння?
І.М.  На сьогоднішній день те, що в нас є, стоїть ближче до техно, до сучасної музики. Знову ж таки ми не хочемо використовувати рок-н-рол. Річ не в тому, мовляв, рок-н-рол помер, а ми все ще ні. Але ми дійсно зараз слухаємо електронну музику. Вона на нас чинить певний вплив, і тому наші треки ось такі.
П.К.  Зараз, на мій погляд, не існує стилістики в сучасній музиці як такої. Якщо ми почуємо, що до техно проситься академічний квартет, ми його туди «вставимо», чому ні? Нині переважає еклектичність. І саме від долі смаку творців музики й залежить, чи то творчість, чи не більше, ніж калатання гроші.

Коли теоретично то все можна буде почути простим смертним і під якою маркою? То буде сталий проект від «Гадюкіни Рекордз», чи разовий?
І.М.  На сьогоднішній день є вже філософія всього альбому, почала робитися мультиплікація на один з треків. Ми домовилися з нашими товаришами дизайнерами, що то буде не комерційний проект, і через те він творитиметься довший час: мультиплікатори працюють над ним коли є натхнення і бажання. Як називатиметься в цілому проект - ми ще не визначилися, а робоча назва першого треку «Чавунний Буратіно». Філософія альбому наступна: вплив техносередовища на людину і вплив людини на техносередовище. Не можна ж просто так, без думки, робити музику: «ти ушла - я ні прішол». Ясно, що то не будуть якісь нудьгуваті наспіви, альбом має бути веселим.
П.К.  Хочу додати, що то не будуть якісь окремі треки самі по собі. Спочатку шукалася філософія платівки в цілому, та вішалка, на яку ми будемо вішати все необхідне. В чому, на мою думку, невдалість українського шоу-бізнесу, так це в тому, що більшість виконавців, навіть зірки, не мислять цільно альбомом. Вони мислять окремими треками. Ось пісня «Я прийшов», а ось пісня «Вона пішла». Те саме з темпом: швидкий, середній, «мєдляк» для дівчат. Не кажу, що в усіх, але в більшості саме така суть побудови альбомів. Ми хотіли б відразу від цього усунутися. Якщо немає загального стрижня альбому - нема чого навіть підходити до інструменту.

І коли ж, бодай приблизно, можна чекати на ваш доробок?
І.М.  Ми би хотіли, щоб мультик з'явився 1-го вересня, коли дітки йдуть в школу. Але то попередні плани. Як буде з усім альбомом - точно ми собі не малюємо. Он Крафтверк: взагалі нічого не видавав 17 років, здається. І саме вони в електронній музиці досягли такого саунду, який, на мою думку, найкращий.

А що ваш «брат» Кузя? Тримаєте зв'язок?
І.М.  Ми не часто бачимося, не часто списуємося. На скільки я знаю, йому минулого року дали звання кращого ді-джея Росії в якійсь номінації. Він є дуже успішний і талановитий трансовий ді-джей. Будує у Москві свою студію. Я впевнений, що за якийсь час ми почуємо його як ді-джея, як автора своїх трансових треків.

Джерело: www.fdr.com.ua